Як колишній зварювальник з Ольшанського популяризує гончарство і навчає цьому дітей

Газоелектрозварювальник за освітою Руслан Горбань займається гончарством вже 12 років. Справу починав вивчати у студії кераміки «Лаvлі», потім 8 років працював в «Укрсувенірі». Зараз другий рік навчає дітей гончарному ремеслу у рідному селищі Ольшанському на базі будинку культури.

– Я ліпив з дитинства. Тоді мені подобалося працювати з пластиліном. А от з глиною познайомився вже у зрілому віці. В 19 років у мене вже була сім’я та дитина. Тому вирішив отримати більш практичну професію, котра завжди зможе забезпечити родину.  

Руслан Горбань

Про гурток для дітей

Гурток Руслана у невеликому селищі користується попитом. На початку навчального року до нього приходило півсотні дітлахів. Зараз частина «відсіялася», 20 дітейвідвідують заняття регулярно.

Вони ж наразі безкоштовні. Минулого року батьки сплачували по 100 гривень на місяць – за матеріали. Спочатку дітей було багато, але з наближенням Нового року кількість зменшувалася. Діти і раді б ходити, та не кожна родина могла дозволити собі цю суму. Особливо, коли свята на носі, а діти відвідують ще декілька гуртків.

– У нас не так багато населення, але є і спортивна школа, і музична, і багато секцій у БК. На цей рік селищна рада придбала для нас усі матеріали: глину, фарби, глазур і гончарний круг. Тому тепер батькам не треба нічого платити. Тим паче, що до мене ходять діти й з малозабезпечених і неповних родин.

У гуртку є дві печі для випалювання кераміки. Одну Руслан приніс з дому. Другу переварив з сушильної шафи, яку подарували гуртківцям цементний завод.

– От тут і стали в нагоді мої професійні навички, – усміхається чоловік.

Про кризу у ремеслі

Гончарство – ремесло цікаве, однак не так вже й багато людей нині ним займаються. А тих, хто навчає дітей, взагалі обмаль. Здебільшого керамісти працюють у сфері виготовлення сувенірів і посуду. Як з’ясувалося, у всій Миколаївській області лише декілька ремісників передають свої знання підростаючому поколінню. Сьогодні Руслан – один з них.

Будиночок, зліплений дітьми

– В останні роки керамічну галузь торкнулася криза. Сувенірна продукція – не те, що користується великим попитом, коли людям треба, в першу чергу, купити їжу, одяг, заплатити за комуналку. Тож, коли мені запропонували роботу у будинку культури, я погодився. Та й набридло кожного дня протягом 8 років їздити на роботу в місто.

На дачі гончар облаштував невеличку майстерню – виготовляє сувеніри, посуд на замовлення. До речі, кухоль, який земляки подарували Паралімпійському чемпіону Максиму Яровому під час зустрічі на вокзалі після змагань у Пхьончхані, зробив саме Руслан.

Людей більше цікавить процес виготовлення, ніж його результат, відзначає Руслан. На Міжнародному фесті повітряних зміїв у Трихатах і на фестивалі Дружби народів у Миколаєві ремісник вже давав майстер-класи. Охочих надати форму глині було багато – з самого ранку біля гончара шикувалися черги з дітей, дорослих і навіть пенсіонерів.

Про допомогу і зміни

Чоловік мріє про власну студію. Але це задоволення не з дешевих.

– Мені б хотілося відкрити у Миколаєві студію кераміки, проводити майстер-класи, пропонувати людям зробити подарунок своїми руками. Навіть вже приміщення придивлявся. Та поки що все у планах.

Руслан Горбань часто працює у тандемі з іншою відомою мешканкою селища – художником-оформлювачем Оксаною Аристовою.

Оксана Аристова

Без її руки не обходиться жодне свято. Жінка не тільки виготовляє декорації та надає святкового вигляду селищу, а й перетворює буденні та навіть неприємні речі у щось яскраве та радісне. Зокрема, саме вона розмалювала «кишені» для сміттєвих баків, які часто дивують тих, хто вперше приїжджає в Ольшанське.

Оксана часто надає завершеного вигляду роботам Руслана. Разом вони облаштували кімнату в БК, перетворивши стару радянську залу для урочистостей у сучасний дизайнерський інтер’єр в стилі лофт.

– Тут великі вікна, з вулиці все видно. У нас неодноразово питали, як ми це зробили та у скільки це «влетіло». Ми відповідаємо – старий лінолеум, мішок гіпсу, відро емульсіонки та багато ентузіазму, – сміється Оксана. – Ось ця біла стіна з цегли – ми просто оббили стару штукатурку сокирами та пофарбували компресором. Якісь матеріали та меблі приносять люди.

І хоч приміщення тимчасове (там, де майстри працювали раніше, йде ремонт, після якого вони повернуться), все одно хочеться, щоб робоче місце було комфортним і відповідало творчій атмосфері.

Так, із піддонів, подарованих цементним заводом, змайстрували модні «дивани». Покривала зшила для них ще одна майстриня – мама Оксани, Олена Аристова. Вона, до речі, вишиває неймовірні картини зі стрічок і хоче набрати групу дітей для безкоштовних занять.

У цьому приміщенні діти не тільки вчаться працювати з глиною. Час від часу збираються подивитися мультики та фільми на проекторі.

– Наші двері відкриті для всіх, а не тільки для дітей, котрі тут займаються. Часто малеча дивиться мультфільми з вулиці через вікно, соромлячись зайти, - говорить Оксана.

Також в БК приїжджають з міста. Іноді тут буває з майстер-класами донька Оксани, котра викладає у школі вільного актора «Полоса» миколаївського арт-простору «Кубло».

Про спільні мрії

Сьогодні Руслан і Оксана мають величезне бажання зробити рідні вулиці сучасними та цікавими.

– У нас багато ідей щодо того, як поліпшити зовнішній вигляд селища. Дуже хочеться щось сучасне і гарне, розбавити сіру совдепію.

Існує безліч недорогих способів прикрасити селище, впевнена художниця. Для того, щоб нудна клумба перетворилася у цікавий арт-об’єкт, не треба багато грошей – лише смак і продумане оформлення. Також у неї є задум створити в Ольшанському тематичний парк, присвячений відомому шахісту і лікарю Василю Хайсіну, облаштувати сучасні сухі фонтани. Але це вже фінансово затратні проекти.

– Я розумію, що селищна влада має розставляти пріоритети і такі речі відходять на другий план, коли є побутові та господарські проблеми. Та нам завжди йдуть на зустріч, і в Ольшанському після об’єднання багато чого робиться – взяти навіть ремонт будинку культури. Тому сподіваємося, що з часом все ж таки знайдемо можливість втілити свої задуми.

Оксана відзначає, що дуже мотивує робити щось гарне підтримка сусідів.

– Знаєте, іноді копирсаєшся на вулиці, люди проходять повз і кажуть: «Навіщо ви це робите? Все одно хтось спаплюжить». А хтось іде, і навпаки, говорить «От молодці, як гарно стало». Ось такі речі й надихають і додають ентузіазму.