Захисник ДАПу з Михайлівки: "Прийде час, коли ми всі візьмемо зброю в руки"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

На перший погляд, Євген Демець звичайний юнак. Працює на будівництві, грає у футбол, планує одружитися на коханій дівчині та створити сім’ю.

Мені повідомили, що на інтерв’ю прийде один з тих бійців, котрі захищали ДАП. Майбутній співрозмовник уявлявся суворим чоловіком за тридцять. І я аж ніяк не очікувала побачити білявого усміхненого хлопця у спортивному костюмі. Однак, як тільки він починає говорити, одразу впізнаєш ту особливу манеру розмови, притаманну людям, котрі довгий час щодня дивилися в очі війні. Тепер це видають їх власні очі.

Євген (позивний «Німець») – мій одноліток, народився та виріс у Михайлівці. За той час, що більшість молодих людей закінчує виші, починає вибудовувати кар’єру, створює сім’ї, він встиг побачити і зробити те, що іншим навіть уявляти не хочеться. 5 років у Збройних силах, більше 2-ох з них - у зоні АТО.

 Фото з архіву Євгена

У 2012 році Євген пішов на строкову службу, потрапив до легендарної 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після закінчення «строчки», у 2013 році, підписав контракт і залишився у ЗСУ. Тоді ніхто гадки не мав, що зовсім скоро буде війна і страшні сухі повідомлення про втрати по телевізору.

Коли ж це сталося, хлопець разом з товаришами по службі потрапив у зону АТО. Одними з перших. Незабаром бійці опинилися в Ізваринському котлі. Перед українською армією стояло завдання відновити контроль над ділянкою державного кордону Ізварине - Кумачове та перерізати маршрути забезпечення збройних формувань противника.

Наші зазнали поразки. Втрати у битві в прикордонній смузі сягнули кількох сотень чоловік -загиблими, пораненими, полоненими та зниклими без вісти. Ті, кому пощастило вирватися з оточення, повернулися додому. Серед них – і Євген.

"Коли я повернувся, патріотизм зник. В голові було тільки одне - як добре вдома. Але пройшов час, я зібрався з думками і повернувся".

Далі проходив службу на посаді головного сержанта взводу в батареї протитанкових керованих ракет. Завданням «Німця» було обороняти підходи до Донецького аеропорту на позиції «Зеніт». Йшли запеклі бої як в самому ДАПі, так і біля нього. «Зеніт» же - чи не найнебезпечніше місце поблизу аеропорту - до терміналів менше двох кілометрів.

"Я стояв на позиції, з якої легендарний ДАП, як на долоні. Зі своєю зброєю мені там було спокійно. Коли ти керуєш ракетою - ти спокійний".

 Фото з архіву Євгена

Котлового забезпечення (тобто готової їжі або продуктів) не було через відсутність підходів для постачання. Бійці місяць трималися на сухпайках, харчуватися якими за нормами дозволяється до трьох діб.  

- Бабуся розповідала мені про війну 41-45 років. Тоді якось не вірилось, що це може бути з нами. Багато моїх товаришів і знайомих не повернулися з Донецького аеропорту. Побачивши, як йде ця неоголошена війна, я зрозумів для себе, що важливішого за рідних і коханих в житті нічого немає.

Євген вже звільнився з лав Збройних сил. Зараз працює будівельником у Миколаєві, продовжує грати у футбол в складі команди «Степове - Михайлівка» (яка, до речі, цього року стали чемпіонами району та володарями кубку).

ФК "Степове - Михайлівка" Маяк.Media

Каже, що життя після п’яти років армії дуже змінилося, головне - стало спокійним і стабільним.

- Рідні були не проти, що я вирішив звільнитися з ЗСУ. В першу чергу - мама, яка виховувала мене, недосипала, коли я був маленьким. І так само не могла спокійно спати, коли я служив.

Уявити через, що пройшла родина Євгена дуже важко. Адже боронив Україну не тільки він, а й його старший брат Андрій - батько трьох маленьких дітей. Він потрапив у першу хвилю мобілізації і також служив у легендарній 79-ці.

У «Німця» багато нагород, серед них – орден «За мужність» ІІІ ступеню та нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту».

- Хочу сказати, що непроголошена війна не варта ані грошей, ані нагород. Але прийде час, коли ми всі візьмемо зброю в руки і будемо захищати нашу рідну землю.

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини