Чого чекати від медичної реформи: 8 питань до замміністра

Індивідуальні ліцензії, конкуренція між закладами, боротьба лікарів за пацієнта - лише невеликий перелік того, що очікує систему охорони здоров’я

Про це миколаївським журналістам розповів Павло КОВТОНЮК - заступник міністра охорони здоров’я України.

- Чи розширять перелік хвороб за програмою «Доступні ліки»?

МОЗ планує розширити перелік, але зробити це дуже непросто.

П. К.: - Розширити легко, важко скоротити. В Україні був негативний досвід розширення системи державних закупівель ліків. Зараз існує 40 програм, у кожній - перелік з 10-ти препаратів. Його розширювали політично. А потім виявлялось, що грошей в державі на все не вистачає. В результаті склалося так, що зараз є 40 програм, які фінансуються лише на 20 %. А це означає, що ми маємо 40 незадоволених груп пацієнтів. А тепер спробуйте щось виключити, щоб повністю профінансувати, наприклад, дитячу онкологію. Це нереально. Тому зараз ми працюємо над оцінкою медичних технологій.

Це запозичена з Європи методологія. Проводиться аналіз препаратів, які включаються в програму «Доступні ліки». Оцінюється, скільки людей хворіють, до яких наслідків це призводить,  відбувається перерахунок вартості на ефект лікування, наскільки воно рятує або продовжує життя, порівнюються варіанти. Є ряд критеріїв, через які все це проводиться. На виході маємо препарати, які можна включати до програми фінансування. Спершу розробимо цю систему, а потім будемо розширювати перелік - щоб люди реально лікувалися на ці гроші.

Окрім того, МОЗ буде «розлучати» замовника й постачальника. Наразі аптеки підписують договір з місцевим органом влади (закладом охорони здоров’я). Міністерство планує забрати ці повноваження у влади й передати їх Національній службі здоров’я, щоб контролювати систему реінбурсації, виключити корупційну складову.

 

- Чи запровадять в Україні систему, коли певну частину витрат за отриману меддопомогу оплачує пацієнт, а іншу - держава?

Соціологічна група «Рейтинг» в червні провела опитування, присвячене оцінці громадянами медреформи. З’ясувалося, що майже 35 % респондентів повністю підтримують спільну оплату. Ще 32 % - згодні з нею в цілому. 

П. К.: - Від МОЗу надавались пропозиції щодо співфінансування, але вони «не пройшли» у Верховній Раді. Тож, у Законі цього немає. Та ми ще будемо до цього повертатися.

 

- Чи з’явиться в Україні система ліцензування лікарів?

Так. У Міністерстві охорони здоров’я вважають діючу систему атестації лікарів неефективною. Пропонують ввести інститут ліцензування лікарів і ліцензію як документ, що підтверджує право на професійну діяльність, як це прийнято у світовій практиці.

П. К.: - В мене є чимало знайомих іноземців, які бувають в Україні. Коли в них виникає потреба відвідати лікаря, просять порадити гарного спеціаліста і одразу ж питають, чи є в нього ліцензія. Їх дуже дивує, що в нас взагалі не існує інституту ліцензування.

Передбачається ввести механізми «виведення з ринку» медичних послуг некомпетентних лікарів шляхом позбавлення їх ліцензії або призупинення її дії.

 

- Чи вистачає лікарів в українських медзакладах?

В багатьох областях України гостро відчувається нестача медичних працівників. Як виявилося, в цілому, ми маємо нормальний показник кількості медиків по відношенню до населення - на рівні країн Центральної Європи. А от їх розподіл як за спеціалізацією, так і по регіонах - нерівномірний.

- П. К.: -У нас чимало гінекологів, урологів, проктологів, тобто, лікарів тих напрямків, де можна отримувати додаткові гроші. А от сімейних не вистачає. Окрім того, чимало медиків «сидять» в містах і не хочуть виїжджати в райони. Взагалі, найбільший дефіцит стосується хороших спеціалістів. Кампанія «Обери свого лікаря» добре продемонструвала, хто є хто. Коли спілкуємося з владою на місцях, головними лікарями, закликаємо, щоб вони не робили насильницького планування. Бо таке є. Приходить людина, яка хоче підписати декларацію з конкретним лікарем, а їй пропонують йти до іншого, бо цей вже «перезавантажений» (хоч це і неправда). Таким чином керівництво намагається штучно регулювати навантаження лікарів. Там, де забезпечили повну свободу вибору, все дуже наочно.

Наприклад, в одному з міст Полтавської області - 11 сімейних лікарів. У двох з них вже майже повні списки, до решти люди йдуть мляво. Одразу видно, хто працює. А раніше всі вони отримували свої 3500 грн. Тепер головний лікар запровадить фінансовий стимул, щоб й інші «підтягувалися». Те, що було в нашій країні раніше, одним словом можна назвати «стабілізєц». Було стабільно погано. Зараз створюємо конкуренцію серед лікарів, що дуже добре для пацієнта і для системи. Конкуренція оздоровлює систему.

 

- Хто має вирішувати проблему нестачі сімейних лікарів і як це робити?

Відповідальність за кадрове питання тепер цілком покладається на органи місцевого самоврядування та головних лікарів.

П. К.: - Лікаря «первинки» нізвідки не візьмеш. Ми не можемо просто набрати людей, як це зробила патрульна поліція, бо лікаря треба вчити. Примусова перекваліфікація - не вихід. У 2012 році в Києві, Дніпропетровській, Донецькій та Вінницькій областях запустили пілотний проект, який полягав у насильницькій перекваліфікації. Нічого доброго це не дало. Так отримали «сімейників», котрі насправді не є такими. Наприклад, я уклав декларацію з одним лікарем, моя дружина - з іншим. І жоден з них не готовий «взяти» нашу дитину. «Сімейника» треба «виростити». І це не в один день робиться. Кожен заклад, місцева влада повинні відшукувати таких фахівців на ринку праці. Існує певна автономія, свобода управління, вже не змушуємо лікарів працювати в тих чи інших містах і селах, не прикріплюємо їх до закладів. Тепер ці заклади мають за них конкурувати.

Що ж до рецепту пошуку ідеального (або хоч якогось лікаря) - його немає. Кожен вирішує проблему по-своєму. Так, у Каневі (Черкаська обл.) лікарі ЦРЛ самостійно вирішили перекваліфікуватися. 5 педіатрів, терапевт та навіть анестезіолог і хірург стали «сімейниками». Чому? Лікарня не мала достатнього завантаження. В інших населених пунктах вирішують питання за рахунок інтернів. А хтось їздить по університетах і пропонує майбутнім випускникам роботу.

П. К.: - Є різні приклади та стратегії. Ми були на Полтавщині, в селі, що знаходиться в глухому лісі, 35 км від найближчої цивілізації. І там працює юнак з Києва. Треба вчитися один в одного, їхати туди, де вийшло знайти лікарів, і питати - як?

 

- Що робити, коли в селі немає лікаря?

В будь-якому разі пацієнту повинні надати необхідну медичну допомогу. А от глобально вирішувати проблему, як вже зазначалося, має місцева влада та керівники ЦПМСД. Пацієнти ж мають бути зацікавленими в тому, щоб змусити їх це робити.

П. К.: - У деяких селах люди йдуть до керівників громад та кажуть: «Дайте нам нормального лікаря, бо вибирати нема з кого». І правильно, бо відповідальність місцевої влади - забезпечити фізичну доступність до якісної послуги. Ми змусили керівництво районів, сільрад, головних лікарів конфронтувати з ситуацією: «Якщо у вас один лікар на п’ять тисяч людей, це - ваша проблема, вирішуйте її». Кількість населення в країні не зросла. Значить, вони дозволяли собі «тримати» таку ситуацію протягом тривалого часу і все їх влаштовувало.

Якщо лікарю нічим приїхати до пацієнта, це свідчить, в кого який стан господарства. Чим було «добре» в радянській системі - всі дивились в бік столиці, бо рішення приймалися тільки там, а решта сиділи й чекали, коли їм дадуть одне, друге, третє. З цим треба було попрощатися ще в 90-ті. Ми це робимо тільки зараз. Треба вчитися відповідати. Якщо ти отримав повноваження політичні, фінансові, управлінські, роби щось.

З Києва ніколи не вирішимо місцеві проблеми, це неможливо. Скільки б не було програм по закупівлі машин, все одно автомобіль комусь буде не «такий», комусь треба не машина, а дорога до лікарні, іншим - лікар. Люди мають бути більш активними, вимагати дотримання своїх прав, йти до вибраних голів, депутатів та казати: «Де машина для лікаря? Де чисті туалети в амбулаторіях?». Оце нормальна розмова. На це йдуть місцеві податки. А центральні пішли на те, щоб лікар отримав гроші за послугу, яку він надає.

 

- Чи будуть до переліку безкоштовних послуг «первинки» включені аналізи на онкомаркери, гормональні дослідження, імуноглобуліни і т. п.?

Такі аналізи відносяться до вторинної ланки. Чи будуть вони безкоштовними для пацієнта - поки сказати важко.

П. К.: - У перелік безкоштовних послуг «первинки» включили те, що усі заклади цієї ланки зможуть зробити фізично. Адже зрозуміло, що лише одиниці матимуть можливість придбати відповідне обладнання. В законі передбачається перехідний період системи охорони здоров’я до 2020 року. Спочатку «запустили первинку», на черзі - «вторинка», у 2020-му - госпіталі. Зараз проведення усіх аналізів на рівні вторинної медичної допомоги підпадає під засади «старого» закону, за яким усе начебто безкоштовно, але на ділі це не так. У наступному році планується зробити пакет аналізів за договором з Національною службою здоров’я, але ще вирішується, які саме дослідження до нього ввійдуть. Вторинна ланка зараз до реформи набагато гірше готова, ніж первинна.

 

- Що робити, коли лікар відправляє на «вторинку» здавати аналізи, котрі входять до послуг «первинки»?

П. К.: - Це порушення договору між закладом і Національною службою здоров’я. Пацієнт має скаржитися на такі випадки. НСЗУ буде перевіряти такі факти й «бити по руках».

 

ДОВІДКА. Павло Ковтонюк - заступник міністра охорони здоров’я України. Професійна діяльність: 2016 - спеціаліст ВООЗ з питань реформи охорони здоров’я; 2015-2016 - проектний менеджер з реформи охорони здоров’я Національної ради реформ; 2010-2016 - ст. викладач Школи охорони здоров’я НаУКМА; 2013-2016 - співзасновник та організатор Літньої школи «Трансформація систем охорони здоров’я: Східна Європа»; 2012-2015 - засновник та головний редактор журналу «PRO Менеджмент в охороні здоров’я»; 2010-2013 - незалежний консультант з менеджменту медичних закладів.