Як колишній зварювальник з Ольшанського популяризує гончарство і навчає цьому дітей

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Газоелектрозварювальник за освітою Руслан Горбань займається гончарством вже 12 років. Справу починав вивчати у студії кераміки «Лаvлі», потім 8 років працював в «Укрсувенірі». Зараз другий рік навчає дітей гончарному ремеслу у рідному селищі Ольшанському на базі будинку культури.

– Я ліпив з дитинства. Тоді мені подобалося працювати з пластиліном. А от з глиною познайомився вже у зрілому віці. В 19 років у мене вже була сім’я та дитина. Тому вирішив отримати більш практичну професію, котра завжди зможе забезпечити родину.  

Руслан Горбань

Про гурток для дітей

Гурток Руслана у невеликому селищі користується попитом. На початку навчального року до нього приходило півсотні дітлахів. Зараз частина «відсіялася», 20 дітей відвідують заняття регулярно.

Вони наразі безкоштовні. Минулого року батьки сплачували по 100 гривень на місяць – за матеріали. Спочатку дітей було багато, але з наближенням Нового року кількість зменшувалася. Діти і раді б ходити, та не кожна родина могла дозволити собі цю суму. Особливо, коли свята на носі, а діти відвідують ще декілька гуртків.

– У нас не так багато населення, але є і спортивна школа, і музична, і багато секцій у БК. На цей рік селищна рада придбала для нас усі матеріали: глину, фарби, глазур і гончарний круг. Тому тепер батькам не треба нічого платити. Тим паче, що до мене ходять діти й з малозабезпечених і неповних родин.

У гуртку є дві печі для випалювання кераміки. Одну Руслан приніс з дому. Другу переварив з сушильної шафи, яку подарував гуртківцям цементний завод.

– От тут і стали в нагоді мої професійні навички, – усміхається чоловік.

Про кризу у ремеслі

Гончарство – ремесло цікаве, однак не так вже й багато людей нині ним займаються. А тих, хто навчає дітей, взагалі обмаль. Здебільшого керамісти працюють у сфері виготовлення сувенірів і посуду. Як з’ясувалося, у всій Миколаївській області лише декілька ремісників передають свої знання підростаючому поколінню. Сьогодні Руслан – один з них.

Будиночок, зліплений дітьми

– В останні роки керамічну галузь торкнулася криза. Сувенірна продукція – не те, що користується великим попитом, коли людям треба, в першу чергу, купити їжу, одяг, заплатити за комуналку. Тож, коли мені запропонували роботу у будинку культури, я погодився. Та й набридло кожного дня протягом 8 років їздити на роботу в місто.

На дачі гончар облаштував невеличку майстерню – виготовляє сувеніри, посуд на замовлення. До речі, кухоль, який земляки подарували Паралімпійському чемпіону Максиму Яровому під час зустрічі на вокзалі після змагань у Пхьончхані, зробив саме Руслан.

Людей більше цікавить процес виготовлення, ніж його результат, відзначає Руслан. На Міжнародному фесті повітряних зміїв у Трихатах і на фестивалі Дружби народів у Миколаєві ремісник вже давав майстер-класи. Охочих надати форму глині було багато – з самого ранку біля гончара шикувалися черги з дітей, дорослих і навіть пенсіонерів.

Про допомогу і зміни

Чоловік мріє про власну студію. Але це задоволення не з дешевих.

– Мені б хотілося відкрити у Миколаєві студію кераміки, проводити майстер-класи, пропонувати людям зробити подарунок своїми руками. Навіть вже приміщення придивлявся. Та поки що все у планах.

Руслан Горбань часто працює у тандемі з іншою відомою мешканкою селища – художником-оформлювачем Оксаною Аристовою.

Оксана Аристова

Без її руки не обходиться жодне свято. Жінка не тільки виготовляє декорації та надає святкового вигляду селищу, а й перетворює буденні та навіть неприємні речі у щось яскраве та радісне. Зокрема, саме вона розмалювала «кишені» для сміттєвих баків, які часто дивують тих, хто вперше приїжджає в Ольшанське.

Оксана часто надає завершеного вигляду роботам Руслана. Разом вони облаштували кімнату в БК, перетворивши стару радянську залу для урочистостей у сучасний дизайнерський інтер’єр в стилі лофт.

– Тут великі вікна, з вулиці все видно. У нас неодноразово питали, як ми це зробили та у скільки це «влетіло». Ми відповідаємо – старий лінолеум, мішок гіпсу, відро емульсіонки та багато ентузіазму, – сміється Оксана. – Ось ця біла стіна з цегли – ми просто оббили стару штукатурку сокирами та пофарбували компресором. Якісь матеріали та меблі приносять люди.

І хоч приміщення тимчасове (там, де майстри працювали раніше, йде ремонт, після якого вони повернуться), все одно хочеться, щоб робоче місце було комфортним і відповідало творчій атмосфері.

Так, із піддонів, подарованих цементним заводом, змайстрували модні «дивани». Покривала зшила для них ще одна майстриня – мама Оксани, Олена Аристова. Вона, до речі, вишиває неймовірні картини зі стрічок і хоче набрати групу дітей для безкоштовних занять.

У цьому приміщенні діти не тільки вчаться працювати з глиною. Час від часу збираються подивитися мультики та фільми на проекторі.

– Наші двері відкриті для всіх, а не тільки для дітей, котрі тут займаються. Часто малеча дивиться мультфільми з вулиці через вікно, соромлячись зайти, - говорить Оксана.

Також в БК приїжджають з міста. Іноді тут буває з майстер-класами донька Оксани, котра викладає у школі вільного актора «Полоса» миколаївського арт-простору «Кубло».

Про спільні мрії

Сьогодні Руслан і Оксана мають величезне бажання зробити рідні вулиці сучасними та цікавими.

– У нас багато ідей щодо того, як поліпшити зовнішній вигляд селища. Дуже хочеться щось сучасне і гарне, розбавити сіру совдепію.

Існує безліч недорогих способів прикрасити селище, впевнена художниця. Для того, щоб нудна клумба перетворилася у цікавий арт-об’єкт, не треба багато грошей – лише смак і продумане оформлення. Також у неї є задум створити в Ольшанському тематичний парк, присвячений відомому шахісту і лікарю Василю Хайсіну, облаштувати сучасні сухі фонтани. Але це вже фінансово затратні проекти.

– Я розумію, що селищна влада має розставляти пріоритети і такі речі відходять на другий план, коли є побутові та господарські проблеми. Та нам завжди йдуть на зустріч, і в Ольшанському після об’єднання багато чого робиться – взяти навіть ремонт будинку культури. Тому сподіваємося, що з часом все ж таки знайдемо можливість втілити свої задуми.

Оксана відзначає, що дуже мотивує робити щось гарне підтримка сусідів.

– Знаєте, іноді копирсаєшся на вулиці, люди проходять повз і кажуть: «Навіщо ви це робите? Все одно хтось спаплюжить». А хтось іде, і навпаки, говорить «От молодці, як гарно стало». Ось такі речі й надихають і додають ентузіазму.

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини